Чому угоди з Путіним неможливі без гарантій
У міжнародній політиці діє той самий принцип. Однак деякі політики продовжують пропонувати домовлятися з Путіним так, ніби його обіцянки самі по собі здатні забезпечити безпеку, дотримання міжнародних угод та захист економічних інтересів.
Практика показує зворотне: обіцянки Кремля не замінюють гарантій, а домовленості без дієвих механізмів виконання не захищають від порушення.
Для початку згадаємо деякі історичні факти.
Будапештський меморандум: обіцянки безпеки Україні
Після розпаду СРСР Україна успадкувала один із найбільших ядерних арсеналів світу. Під тиском США, Росії та Великої Британії Україну змусили погодитися на відмову від ядерної зброї та передачу ядерних боєзарядів Росії.
У 1994 році Україна, Росія, США та Велика Британія підписали Будапештський меморандум. Його учасники підтвердили зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, а також утримуватися від погрози силою та її застосування.
Меморандум не передбачав автоматичного вступу інших держав у війну в разі нападу на Україну. Однак політичні запевнення не завадили Росії порушити українські кордони.
У 2014 році Росія окупувала Крим і розпочала збройну агресію на Донбасі, а 24 лютого 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Держава, яка підписала документ із запевненнями поважати територіальну цілісність України, сама стала агресором.
Цей досвід показує різницю між обіцянками та гарантіями: підпис під документом не зупинить порушника, якщо за угодою не стоять дієві механізми захисту.
Крим і Донбас: заперечення російської військової участі
У лютому 2014 року російські військовослужбовці захопили ключові органи влади Крыму, блокували українські військові об'єкти та забезпечили встановлення російського контролю над півостровом. При цьому Путін заперечував участь російських військових, представляючи озброєних людей як місцеві загони «самооборони».
17 квітня 2014 року Путін визнав, що за спиною кримських формувань «самооборони» діяли російські військовослужбовці, і підкреслив, що вони діяли «рішуче та професійно». Заява Путіна від 17 квітня 2014 року прямо суперечила його колишнім запереченням.
Потім Росія використала результати так званого «референдуму», проведеного в умовах російської військової окупації, для анексії Криму. Генеральна Асамблея ООН у резолюції 68/262 підтвердила територіальну цілісність України та закликала держави не визнавати зміну статусу Криму на підставі цього голосування.
На Донбасі російська влада заперечувала присутність своїх військ і пряму участь Росії, представляючи її посередником, а не стороною агресії. При цьому підтримувані Росією збройні формування отримували військову допомогу та озброєння з Росії.
Мінські угоди мали сприяти припиненню бойових дій та врегулюванню ситуації, але не забезпечили сталого миру. У лютому 2015 року наступ на Дебальцеве порушив режим припинення вогню. Європейський Союз засудив це порушення.
У березні 2015 року лідери ЄС пов'язали тривалість галузевих економічних санкцій проти Росії з повним виконанням Мінських угод. Оскільки домовленості не були виконані, обмежувальні заходи продовжували регулярно продовжувати. Рішення ЄС про продовження санкцій.
MH17: заперечення Путіна та висновки міжнародного розслідування
17 липня 2014 року над окупованою частиною східної України був збитий пасажирський рейс Malaysia Airlines MH17. Загинули всі 298 осіб, які перебували на борту.
Путін заперечував російську відповідальність за трагедію. У травні 2018 року, відповідаючи на запитання про російське походження ракети, він заявив: «Ні, звичайно. Звичайно, ні».
Міжнародна слідча група встановила, що літак був збитий ракетою комплексу «Бук», доставленого з Росії в Україну. Комплекс належав 53-й зенітній ракетній бригаді, дислокованій у Курську, після чого був повернутий до Росії. Висновки міжнародної слідчої групи підтвердили російське походження комплексу.
У листопаді 2022 року суд у Гаазі заочно засудив Ігоря Гіркіна, Сергія Дубинського та Леоніда Харченка до довічного ув'язнення за їхню роль у збитті літака. Рішення суду у справі MH17.
У лютому 2023 року міжнародна слідча група повідомила про серйозні дані, які вказують на те, що рішення про передачу підконтрольним Росії формуванням комплексу «Бук» було прийнято на рівні Путіна. Слідчі вивчили перехоплені телефонні розмови та інші матеріали. За їхніми висновками, запит на надання більш потужної системи ПВО був переданий російському керівництву та схвалений.
На той момент зібраних доказів було недостатньо для нових кримінальних переслідувань. Слідча група вичерпала доступні можливості розслідування без співпраці російської влади та додаткової інформації від свідків. Розслідування призупинили, але не закрили остаточно. Офіційна заява міжнародної слідчої групи від 8 лютого 2023 року.
Заперечення планів нападу на Україну перед вторгненням
Напередодні 24 лютого 2022 року Путін та представники російського керівництва неодноразово заперечували намір нападати на Україну. Навіть на тлі зосередження російських військ біля українських кордонів Кремль відкидав попередження про підготовку вторгнення.
У січні 2022 року заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков заявляв, що Росія не має наміру вторгатися в Україну. 15 лютого Путін говорив про відведення частини військ. 21 лютого російське керівництво визнало підконтрольні Росії утворення на окупованому Донбасі, а потім оголосило про направлення туди російських військ.
Через кілька днів Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Заяви російського керівництва, що передували йому, виявилися несумісними з подальшими діями. Хронологія заяв російського керівництва перед вторгненням.
Переділ бізнесу в Росії: практика задовго до 2022 року
Тиск на приватний бізнес та перерозподіл власності на користь держави або структур, пов'язаних з російською владою, розпочалися задовго до повномасштабного вторгнення.
ЮКОС: після переслідування компанії її ключовий актив «Юганскнефтегаз» опинився у державної «Роснефти». Колишні акціонери домагалися багатомільярдних компенсацій через міжнародні арбітражі. Матеріали у справі ЮКОСа.
«Сахалін-2»: після тиску російської влади іноземні акціонери Shell, Mitsui та Mitsubishi були змушені передати «Газпрому» частину своїх часток, забезпечивши російській компанії контроль над проєктом. Детальніше.
«Башнефть»: акції компанії за рішенням російського суду повернули державі, а пізніше її придбала «Роснефть».
Baring Vostok та банк «Восточный»: засновник фонду Майкл Калви та його колеги зазнали кримінального переслідування на тлі корпоративного конфлікту, яке критики називали сфабрикованим.
«ВКонтакті»: засновник соцмережі Павло Дуров втратив контроль над компанією, яка пізніше перейшла під контроль структур, пов'язаних з групою Mail.ru.
Ці випадки показують, що тиск на власників бізнесу та переділ власності стали частиною російської економічної системи задовго до 2022 року.
Іноземні компанії, банки та автомобільні бренди
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну тиск на іноземний бізнес посилився. Російська влада встановлювала так зване тимчасове управління над активами закордонних компаній, а багато іноземних власників втрачали контроль над бізнесом або були змушені йти з російського ринку.
Енергетика та промисловість:
ExxonMobil: втратила контроль над участю в проєкті «Сахалін-1».
Fortum та Uniper: російські активи передані під так зване тимчасове управління.
Харчова промисловість та торгівля:
Carlsberg та Danone: російські активи у 2023 році опинилися під державним контролем.
Nestlé та Auchan: у вересні 2026 року російські активи були передані під так зване тимчасове управління. Огляд Reuters.
Автомобільна промисловість:
Renault, Nissan, Toyota, Volkswagen, Mercedes-Benz, Ford, BMW, Hyundai, Kia та Mazda втратили колишні позиції на російському ринку. Компанії вимушено продавали підприємства, передавали заводи новим власникам або припиняли діяльність. Більша частина активів перейшла під контроль російських структур. Зведення Reuters про долю активів автовиробників.
Банківський сектор:
Rosbank: французька Société Générale під тиском втратила контроль над банківським бізнесом на території РФ.
HSBC Bank (RR): британська HSBC позбулася російського підрозділу, переданого російському банку Expobank.
RN Bank: банк за участю UniCredit та альянсу Renault-Nissan-Mitsubishi перейшов до «АвтоВАЗу».
JPMorgan та Commerzbank: російський суд дозволив арешт активів їхніх підрозділів у Росії. Детальніше.
Це лише деякі з численних випадків, коли іноземні компанії зіткнулися з втратою контролю над активами, обмеженнями на розпорядження власністю або вимушеним виходом з російського ринку. Ці приклади показують, що іноземні інвестори, які розраховували на захист власності та дотримання домовленостей, зіткнулися з реальністю, в якій колишні правила перестали працювати.
Мирні угоди з Росією повинні спиратися на гарантії
Усі ці приклади стосуються різних сфер: безпеки України, війни, міжнародного права та економіки. Але висновок один: російське керівництво неодноразово заперечувало очевидні факти, порушувало прийняті зобов'язання та діяло всупереч раніше досягнутим домовленостям.
Тому при обговоренні будь-яких угод з Путіним, будь то припинення вогню, гарантії безпеки України, територіальні питання чи економічні відносини, недостатньо отримати чергову обіцянку. Необхідні конкретні умови виконання, незалежний контроль, заздалегідь визначені наслідки порушень та реальні механізми захисту.
Довіра не може замінювати гарантії. Якщо людина або держава вже неодноразово порушували обіцянки, нові домовленості повинні враховувати цей досвід, а не ігнорувати його.
Немає коментарів: